Вистава "Украдене щастя"

Муніципальний театр «Київ» вкотре заінтригував своїх глядачів та пресу! 17,18 та 24 грудня 2011 року глядачі, друзі та гості театру побачили нову інтерпретацію відомої класичної постановки «Украдене щастя», за п’єсою
І. Франка. Режисером вистави став відомий майстер Микола Яремків, який вміє розвінчувати стереотипи прочитання таких відомих творів як «Кайдашева сім'я», «Сто тисяч», «Конотопська відьма» та ін.

Художньо-постановча група проявила дуже сучасну, в найкращому розумінні цього слова, манеру роботи. Сценографія вистави – умовна, символічна, не прив’язана ні до часу, ні до регіону. Художник дав волю фантазії, з’єднав непоєднануване, історичне та сучасне.

Симбіоз новаторської музики, однієї з найбільш успішних рок-фолк груп сучасності «Даха-Браха» та незвичайної пластики Сергія Швидкого, світлові ефекти та відео інсталяції - все це змушує глядача зануритися в безсмертну історію і подивитися на неї під іншим кутом.

Зовсім по-новому, в нових образах постали у виставі актори театру. Не втрачаючи психологічної глибини, постановка зберігає легкість сприйняття й насичена несподіваними відкриттями.

Кадри із вистави

(від 24 січня 2011 року,

фото Наталії Веселицької)

Вершиною драматургічного таланту Франка є його драма з сільського життя "Украдене щастя", написана 1893 року.

У кожного, хто знайомиться з п'єсою, постає питання: у кого ж вкрадено щастя і хто украв? Відповісти однозначно на це питання неможливо. Річ у тім, що жоден з трьох головних персонажів повного щастя ніколи не зазнав: Анну обманом розлучили з бідним парубком Михайлом, видали за нелюба; Михайло опинився в австрійській армії, а далі в жандармах, остаточно зіпсувавши свій і до того нестриманий характер; працьовитий бідняк Микола бачить тугу Анни і радий хоча б невеличкій її прихильності. Та розпались й ті убогі уламки щастя, коли з'явився у селі жандарм — тепер явно властолюбний, озлоблений на людей Михайло Гурман. І давні кривди, і спалах давнього кохання, і крах сім'ї та моральних обов'язків — усе змішалося в один клубок,загострилось до апогею.Зав'язкою драми стала зустріч Анни з жандармом Михайлом, зустріч, що все перевернула в житті героїні. У цьому поєдинку перемагає окрадена любов, бо за нею правда.

Чесний трудівник Микола Задорожний, чоловік Анни, теж не зазнав у житті щастя. Замолоду гірко бідував. Наймитуючи у багатіїв, він збирав гріш до гроша, щоб стягтися на власне господарство. Світлим променем у житті Миколи була Анна. Та й цей промінь погас для нього. Вбитий горем, він занедбує господарство, втрачає сенс життя, намагається втопити горе в горілці. Та горілка не допомагає. Настає момент, коли Микола у своїй хаті сокирою смертельно ранить Михайла. Така розв'язка конфлікту.

Вмираючи, Михайло не видає Миколи, а всю вину бере на себе. Цей вчинок характеризує Михайла як людину, не зовсім зіпсовану умовами життя, службою в жандармерії. В Михайла частково залишилась та мужня доброта, якою він відзначався в юності. Та була вона десь на дні душі, тому й проявилася в останні хвилини життя героя.

Михайло — не причина трагедії Анни й Миколи. Він сам — змучена, душевно зранена й окрадена людина, що трагічно гине, марно намагаючись відібрати своє щастя.

Ким окрадені герої п'єси? Що загородило їм дорогу до щастя?
Режисер не  вносив змін до класичного тексту, історія відбулася в кінці XIX століття, але максимально наближена до нашого часу.